Шкільні роки– найкращі роки людського життя. На жаль, тільки з плином часу розумієш, на перши погляд, цю просту і банальну істину. Прожити ще хоч раз якусь частину з цього неповторного періоду життя можна за допомогою спогадів, а особливо, коли цими спогадами та враженнями під час зустрічі діляться ті, які сиділи за одною партою, вчились в одному класі, в одній школі...
Зустріч з однокласниками. Вона повертає нас у ті незабутні роки юності, спогади, які так бережемо у пам’яті. І скільки б років не пройшло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча. А тим паче коли 25 чи 50 років.
Сльози, посмішки, зойки, здивування, обійми, поцілунки – усе зливалося у єдиний гамір. Сивина посріблила скроні, у словах – виваженість і поміркованість, за плечима – великий життєвий досвід, підростають онуки, а у спогадах – дитинство, безтурботне дитинство.
Подумати тільки ці сивочолі учні закінчили Обертинську школу і пішли у світ широкий, кожен своїм шляхом. Хтось досягнув у житті більших успіхів, хтось – менших, та це не затьмарило радості зустрічі. Позлітаються літніми ранками до рідного села, щоб поспілкуватися, згадати, порівняти, порадіти та посумувати. Зустрітись із незабутнім дитинством та юністю. Вдихнути та відчути запах рідного краю, запах своєї Батьківщини.
Коментарi